Сьогодні я зустрівся з Юлією Володимирівною. Її голос був захриплим, проте вона, як завжди, продемонструвала свою оригінальність.Зокрема,  Прем'єрка запропонувала мені повторити разом із нею абетку української мови. Отже...

Життєвий досвід демонструє переконливі речі: став будильник хоч на 6:00, хоч на 7:00, а все єдно встанеш о 7:40. Так сталось і на другий день моїх мандрів по Олешківським піскам. Уві сні мій напарник Саїд періодично видавав незв'язні речення і констатував, що у мене під головою замість подушки пластикова пляшка (а що я мав ще покласти собі у наметі під голову?).
( Read more... )

Ця історія почалась не так давно. Вирішив я подолати найбільшу в Європі пустелю, що зветься Олешківські піски. Так вийшло, що географічно моя рідна Кіндійка (м. Херсон) і пустеля розташувались по сусідству – у 40 км одна від одної ;) Підбив жінку, захопив із собою друга Саїда, який помішаний на солончаках і піщаниках. Разом сіли на кримський потяг і наступного ранку прибули до славного Херсону.

Херсон. Долаючи центральні херсонські вулички, Саїд мав нагоду познайомитись із місцевим водієм маршрутки, що привітав мого київського друга трьохповерховим "вітанням" (Саїд трошки заважав шоферу на дорозі). Але цей інцидент не зіпсував нам настрій, тим більше що на нашому шляху опинився Дніпровський ринок з пивним кіоском.

Кіндійка. По дорозі на пустелю заїхали усі дружно до Кіндійки. Матуся зустріла нас, як і має бути, гостинно – по-кіндійськи. Стіл ломився від борщу, фруктів, винограду, під ногами традиційно катались кавуни і дині. Перехопивши, я почав пакувати рюкзак у пустельний похід, а Саїда мої родичі припрягли тягати диван.
( Read more... )( Read more... )

Поставив перед собою мету знайти у Лісі липу. Інтуіція підказувала, що вона має бути десь біля залізничного мосту. Таки знайшов там, де й сподівався. Звісно, по запаху :) А навколо липового цвіту джмелі бж-жжж - жжужжжать...

Перед тим заїхав на одну висотку. Навколо дерева високі, а посередині горбочка - бруси, турнічок, лавка дерев'яна для підкачування пресу. Позаймався залюбки спортом. Збирався вже їхати, як уздрів ось таку рослину. Хотілось би встановити її особистість, бо дуже щось схожа на Cаnnabis.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ще й листочок узяв з собою в кишеню, аби показати сусідам (мо, вони упізнають) та десь він по дорозі випав... А чай з липи смачний, щоправда смак занадто трав'яний.
 

А це кіт наш - Марсіанін Ірпінський , в народі просто Марсік :))

Найдооо-ооовший світовий день в році... 

Сьогодні зранку зловив на кухні горобця. Вже вдруге за останні десять днів. Знову чекати на цікаву звістку. Як кажуть, "краще горобець в руці, ніж ракета в небі". 

А ще , як відвозив Марічку на роботу, почала викаблучуватись Тавруся - бензонасос оп"ять не качав бензину. Довелось стати і поковирятись у ньому. Це при тому, що ще й тижня не минуло, як я  замінив цю архіважливу деталь. Як вже відвозив тестя, то заїхав до автомагазини і придбав нові фільтри - повітряний і бензиновий. Поставив їх. Дак шо тепер усе працює і заводиться як після капремонту :))

На дворі палить неймовірно сонце. Погода - благодать, жодної хмаринки :)  Зганяю до лісу, подивлюсь, чи є де цвітуча липа - на чай липовий. Заєдно покупаюсь.

Цілий день угрохкав на опанування звукового і відео-редакторів. І ще спробував себе у ролі перекладача-дублера. І ось що з цього вийшло:

У мене є славна традиція: ось вже п'ятий рік поспіль якраз у той час, коли прокидається довкола матінка Природа, формувати маленький загін вірних друзів-мандрівників й вирушати до Холодного Яру.

( Read more... )

Чим ще у неділю зайнятись – як не азартним спортом. Взявши свого АК і Басаврюка, вирушив до Лісу, де на високому горбочку, оточеному окопами ще з часів другої світової війни, нас чекали бійці команди "Арго". Матьорі дядьки – усі як на підбір, в камуфляжах, озброєні "калашами", американськими еМками та іншою, невідомою мені зброєю. Усього чоловік тридцять з гаком.

Спочатку бігали як зайці по полю – вчились оточувати й ліквідовувати ворожу кулеметну точку. Згодом перебрались до горбистої, порослої лісом місцини. В окопах на висотці заліг ворожий рій, а ми їх штурмом намагались викурити. Полягло нашого брата у перших боях більша частина. Деякі наші атаки взагалі "захлинались".

Але один з чергових штурмів виявився переламним. Усе почалось з того, що Басаврюк, вирушивши з усіма у нову атаку висотки, перечепився через якусь корягу і впав. Моє крило, обходячи ворога з правого флангу, вирвалось вперед. Вже вибігши на саму гору, ми потрапили під щільний вогонь оборонців... і всі дружно, як один, полягли героїчно. Басаврюк же, залишившись на самоті, перед тим, як впасти смертю хоробрих, поклав трьох ворогів, продемонструвавши при цьому нехитру маневреність. За що й отримав "похвальну грамоту" від командира.

Саме тоді до нас прийшло розуміння, що якби ми не бігли стадом в атаку і прикривали один одного, то "винесли" би усіх оборонців з висотки. І пішло-поїхало... Усі наступні штурми гірки завершувались "виносом" нафіг усіх ворогів. Наше крило (6 бійців) просувалось настільки злагоджено, обережно і відчайдушно, прикриваючи один одного, що, маючи максимально одного загиблого, захоплювало усю висотку, добиваючи ворогів в самих окопах.

А причиною наших перемог стало формування простого командного духу – того, чого так часто не вистачає нам сьогодні. Допомагаєш другу просунутись вперед – через мить вже ти летиш назустріч перемозі, а твій побратим, якщо це потрібно, "прикриває" тебе. І так усюди й завжди.

Західні околиці Києва оточують доволі густі ліси. Колись, напевно, вони не знали ані запаху шашлику, не чули вереск бензопили, не задихались від пластикового непотребу. Сьогодні ж геть усе не так: не перейдеш Ти лісу, не потрапивши на вирублений "плацдарм", не перетнеш його, не вийшовши на, немов довжелезний рубець на тілі, вічно забиту машинами трасу.

Вертаючись ввечері з дружиною додому, я вирулив "Таврусю" на "Варшавку" – дорогу, що веде зі столиці до Ковеля. Попереду нас їхала лише одна машина, натомість по зустрічній йшов безперервний потік різного калібру автівок. Грала приємна музичка, я про щось говорив з Марічкою. Раптом машина спереду якось дивно себе повела: ні з того, ні з сього різко загальмувала і з’їхала на узбіччя. Я витягнув голову і побачив прямо перед собою… Спочатку здалось, що то була величезна собака. Але у світлі фар на асфальті, посеред дороги лежала… справжня косуля. В останній момент я звернув убік, зупинився обабіч, включивши аварійку. ( Read more... )

Ну хто просить заливати собі за очі хвранцюзький коньяк в таких кількостях... Не те, щоб він погано пився. Дуже навіть легко. І нагода була - день народження козака... назвемо його Мамайом.

Мамай наливав і наливав. Я пив і Мамай пив. В результаті я прокинувся сьогодні на підлозі, хоч поруч було широке-пришироке ліжко. Настрій філософський, стан похмурий. І, як завжди, Мамай з росолом десь затримується.

Курва-дизайнер lars_vontrier використав без дозволу мій фейс в антирекламі перевиборів. Хоча з виборчою концепцією дулі на постері я абсолютно згоден: перевибори - зло, усі партії - паразити.

З далеких херсонських степів та донбаських териконів, де колись тільки орли літали і вовки завивали, до стольного граду вертаються дві хороші людини: Станіславко та Оленка. Їдуть шукати кращої долі, безмежної волі, столичної солі. Молодята потребують лише одного - даху над головою. Ось послання-звернення Станіслава до всіх красивих, сильних і справедливих міщан, що проживають у Кийові та його околицях. Цитую:

"Друзі, будь ласка, допоможіть знайти у Києві (для оренди) житло. Потрібна 1 кімната для 2-х осіб. Може, хтось зі знайомих має, чи може підказати. Врешті, хтось може знає "недорогого" рієлтера? Будь ласка, це дуже важливо. Конт. телефон - 8-095-791-50-06

З повагою,

Буревійко (Станіслав)"

У Природи немає поганої погоди. А якщо і трапляєтся щось таке, як оце протягом останніх днів, то на думку спадають мудрі слова:

...Никуда, никуда нельзя укрыться нам.
Но откладывать жизнь никак нельзя.
Никуда, никуда, но знай, что где-то там
Кто-то ищет тебя среди дождя...

Я думаю, батька Махно посадив би нас всіх на одну, покоцану в боях, тачанку і відправив би при першій же нагоді на передову – щоб не псували своєю аморальною поведінкою його і без того неспокійних повстанців.

( Read more... )

Вчора вперше у своєму житті став донором крові для однієї доброї людини. Якщо казати точніше – з мене викачали близько 400 міліграм тромбоцитів. Під час підключення мене до сепаратора крові під веселим ім'ям Кобе лікарка впаяла мені не туди голку, через що з вени півметровим фонтаном вистрілила кров. "Ех, що ж ти так?" – подумав я на жінку і посміхнувся їй.

Півтори години був підключений я до Кобе. Під час процедури плескав язиком із милими медсестричками, відчуваючи як тану, наче сніг. Перед цим майже добу нічого в роті не тримав, аби організм був чистим і святим ;) Хоча, як виявилось, перестарався – їсти можна було. 

Після завершення перекачки крові мені перев'язали руки в районі ліктів так, що я не міг навіть собі почухати носа. Мені також вручили пакет із жовтою рідиною, що виглядала наче яєчний жовток – це й були мої тромбоцити із плазмою. Їх я передав для тієї доброї людини, аби вона видужала і більше ніколи не хворіла :) 

Варто мені було купити собі зброю, як у Грузії почалась війна. Оце мій новий друг:

Особлива подяка 

gurvinyk'у за кумпанію і змістовні поради =)

 

 

Нажаль, світові кумири бувають далекими від уявного ідеалу. Бачився на днях з Віталієм Кличком. Поспілкувався з ним "по душам". Сказати, що ця людина мене сильно вразила, важко. Хоча я й раніше не особливо захоплювався боксом.

( Read more... )