?

Log in

Денис поспішав. О півночі всі в'їзди до Києва мали закрити.

Від Ірпеня до столиці рукою подати — 10 хвилин машиною. Проте вдень озброєні інспектори ДАІ встановили посилені блокпости на дорогах: у деяких місцях нагорнули вали землі і піску, вантажні військові машини перекрили проїжджу частину, залишивши лише вузесенький проїзд. Зупиняли усі підозрілі автівки, особливо автобуси і маршрутки.

- Аби проскочити, аби проскочити... - шепотів Денис, натискаючи щосили на педаль газу.

Траса порожня: жодної живої душі. Здавалось, що околиці Києва занурились у глибокий, але неспокійний сон.

Попереду, обабіч дороги, завиднілись кілька автомобілів дорожньо-патрульної служби. 23.55 на годиннику.

- Проскочив! - зітхнув з полегшенням хлопець. Проте на душі було важко, і відчуття тривоги стискало серце.

Загудів телефон, дзвонив Рома.

- Ти де? - прозвучало у слухавці стандартне запитання. - Я буду на місці за півгодини.

- Чудово! Я теж на під'їзді. Там вже Крук і Чечен. До зустрічі!

Денис їхав вулицями Сирця. Святково вдягнені молоді люди із маскарадними ковпаками на головах та різнокольоровими кульками у руках, улюлюкаючи, побігли до тролейбусу, що під'їхав до зупинки. Біля нічного магазину стояли й спокійно курили двоє хлопців. Цей район жив звичним нічним життям.

Ось і Львівська площа. І знову попереду перекриті вулиці й озброєні патрулі силовиків. Денис припаркував машину у подвір'ї однієї з багатоповерхівок. Далі пішки.

Хлопець узяв рюкзак: в ньому яскраво-помаранчева жилетка з написом “Преса”, захисна маска для очей, робочі рукавички. У кишені куртки напоготові газовий балончик і посвідчення журналіста. Ось і вся амуніція. І пояснення для охоронців порядку очевидне: “Я кореспондент, іду на редакційне завдання”.

Проте Денису було зовсім не до сенсаційних інтерв'ю. У нічне небо над центом Києва високо здіймалась заграва — палав Майдан. Так, той самий Майдан — острівець затятих революціонерів, згусток нескореного козацького духу, кістка, що заважала владі безболісно поглинати багатства країни.

“Ах, якби ж ви знали, куди я йду і для чого”, - подумав єхидно журналіст, проходячи повз черговий патруль даішників.

На зустріч від Майдану піднялась група священиків, прочволав понуро чоловік із будівельною каскою.

Біля барикади на Прорізній майже нікого — лише кілька бійців самоборони, озброєні палицями, тримали варту. На Хрещатику було більш велелюдно: жінки і чоловіки у цивільному йшли переважно у протилежний від Майдану Незалежності бік — у напрямку Бесарабської площі.

“Куди ж ви?” - промовив схвильовано про себе Денис.

З труб, що стирчали з наметів, курився дим. Подекуди, біля бочок, грілись демонстранти.

Ближче до Головпоштампу то тут, то там під ногами виринали клапті оголеної землі — сюди наближався “фронт”. Чоловіки колупали бруківку, розбиваючи її молотками й насипаючи у мішки.

До них підбігла охайно вдягнута жіночка, схопила важелезний лантух й, напружившись, потягнула його між палатками на Майдан. Денис наздогнав її:

- Куди треба?

- На передову. Просять бруківку на правий фланг!

- Давайте я. У-уу, який важкий...

Взваливши мішок на плечі й зігнувшись під вагою, журналіст подріботів до пам'ятника засновникам Києва. Судячи з вибухів світлошумових гранат і свисту піротехніки, там було найгарячіше.

Перечепившись об камінь на землі, хлопець ледь втримався на ногах й, поправивши мішок на спині, підвів голову вгору.

- Йоханий бабай! - вирвалось з грудей.

Перед очима відкрилась неймовірна панорама: палав Будинок профспілок, в якому два з половиною місяці діяв Штаб національного спротиву. Клуби чорного диму виривались з кількох середніх поверхів й уносились вітром в темну небесну безодню. Язики вогню агресивно висовувались крізь потріскані й розбиті вікна, освітлюючи пошарпаний, весь у виразках барикад, знекровлений, проте ще живий і бунтівний Майдан Незалежності.

- Будьмо бджілками, будьмо мурашками — працюймо невпинно! - волав зі сцени, що височіла бастіоном між Головпоштампом та Будинком профспілок, ведучий. - “Беркут” підступає з боку Інститутської! Тримайтесь там хлопці! Люди, передайте туди ще каміння і пляшки. Тягніть шини...”

Люди вишикувались у довгі вервечки від центру Майдану, що тягнулись повз сцену, огинали обвішану плакатами йолку. Завзято передавали на передову універсальну зброю революціонера — бруківку, поспіхом складали її там у великі купи. Сюди ж зносили дерев'яні дошки, шини, одяг — усе, що могло добре і довго горіти.

- Ху-х! - видихнув з полегшенням Денис, висипавши вміст мішка на купу каміння і діставши телефон з кишені. - Алло, Крук, я на місці.

    Паша Крук та Льоша Че вже з годину бігали на проміжку між пам'ятником засновникам Києва та будівлею консерваторії. Паша встиг навіть потримати щита на передовій. Щит виявився для високого Павла закоротким і важким.

    - 30 хвилин з відкритою дупою під обстрілом беркутні! Так незручно стояти, - поскаржився хлопець, поправивши респіратор на обличчі. - Ну, що, ходімо на передову?

    Денис натягнув на очі захисні окуляри, підняв комір своєї дублянки, перевірив тремтячими пальцями, чи застібнуті усі кишені і, вдихнувши загазоване, їдуче повітря, хитнув головою: “Пішли!”.

    На перехресті Хрещатика та Інститутської вузькою лінією стояли відчайдухи зі щитами. Були вони вдягнуті хто в що: один - у військовій касці і камуфляжі, другий - у мотоциклетному шоломі і лижному костюмі, а третій - у звичайному пальті та джинсах, що вискочив поспіхом із теплої київської квартири, махнувши на прощання рідним: “Майдан в небезпеці!”.

    І не було вже тих грізних загонів самооборони, що ще вдень при повній бойовій амуніції бравурно шикувались навпроти Верховної Ради у Маріїнському парку, твердо крокували Кріпосним провулком й завзято штурмували урядовий квартал, закидаючи міліцейські вантажівки напалмом і феєрверками. Розпорошились Києвом самооборонці — закривавлені, виснажені, шоковані...

    Перед щитоносцями порожніла буферна зона, а далі, в кількадесятьох метрах, хижо виблискували у спалахах салютів і коктейлів Молотова шоломи і щити “космонавтів”.

      Денис і Павло схопили по половинці цегли й, підбігши якомога ближче до барикади, жбурнули її у бік силовиків.

      - Явний недольот! - розстроївся журналіст. Бруківка на Хрещатику важка й завелика для пальців, що звикли тицяти по клавіатурі. - Треба брати третинки, а ще краще четвертинки від цегли, тоді буде діло.

      Вибравши в купі камінець потрібних габаритів, Денис запустив його щосили у шеренгу “беркутівців”.

      - Оце точно долетіло! Гарно кидаєш, - похвалив Паша.

      - Головне, щоб в ціль влучало, бо ні чорта не видно, - поскаржився Денис й потягнувся до телефону.

      “Альо, ви де? - почув він у слухавці знайоме запитання. - Я вже на Майдані”.

      - Рома, дуй на передову! Ми біля пам'ятника засновникам Києва.

      Роман Валькірія — світловолосий, блакитноокий парубок міцної статури, дуже миролюбний, що зрештою не завадило йому приплентатись у таку неспокійну ніч в епіцентр протистояння. Привітавшись, він неспішно натягнув заповнений непотребом рюкзак на груди, нижче живота повісив щось на кшталт подушечки, в якій було зашито металеву пластинку.

      - А це для чого? - поцікавився Че.

      - Для захисту яєць, - досвідчено відповів Валькірія.

      Хлопці багатозначно переглянулись.

      - Чого стоїм, пацани?! Треба барикади накидати перед щитами. Хлопці стоять просто під дулами! - пронісся мимо з двома шинами дядько у марлевій масці.

      Під ногами передової лінії щитоносців розірвалась світлошумова граната, трохи обабіч — ще одна. Над головами щось пролетіло й шльопнулось прямо посеред натовпу. Пролунав вибух, і хмара їдучого диму здійнялась вгору. Засвистіли, розрізаючи повітря, гумові кулі.

      - Скоро підуть в атаку! Швидше, кидайте перед хлопцями усе, що горить! Прикрийте нас бруківкою!

      Групками і поодинці майданівці під обстрілом рушниць, дула яких підступно висовувались то тут, то там між тісними рядами бійців внутрішніх військ, почали нашвидкоруч зносити покришки, одяг, дерев'яні дошки і запальну суміш в буферну зону. За короткий час там утворилась стіна із чорного диму та вогню.

      - Медика! Медика! - закричали на лівому фланзі. Під руки з лави щитоносців витягнули чоловіка у воєнній касці. По його обличчю і шиї цибеніла кров. До пораненого підскочив в екіпіровці з червоним хрестом санітар й заходився обробляти рану.

      - Хлопчики, бутерброди, лимон! Беріть, їжте, - вибігла з підносом просто на передову дівчина років 20-ти.

      За нею дві інші жіночки тут же з термосу розливали у пластикові стаканчики гарячий чай.

      - А молоко у вас є? - пожартував Денис.

      - Підійдіть он до того столику. Там має бути, - люб'язно відповіла одна з них.

      Молоко дійсно виявилось в указаному місці.

      - Ти що п'єш? Ой-йо, це молоко?! - округлив очі Валькірія.

      - Ага, найбільш вредним наливають. Будеш?

      Рома замотав головою, мовляв, не заслужив.

      А Майдан розгорався все більше. Тепер від страшних охоронців порядку його відділяла ще й вогняна стіна. За нею почувалось трохи безпечніше — від чорних стовпів диму, що випускали в небо палаючі шини, “космонавтів” зовсім стало не видно.

      Біля будівлі консерваторії оживився рух. Між майданівцями прокотилось:

      - Беркут! Беркут!

      - Гайда туди! - гукнув Крук. - Значить так, тактика проста: коли беркутівці наступають, більшість, за звичай, починає тікати. Ми ж з криком: “Вперед!” біжимо назустріч ментам й кидаємо каміння. Люди побачать це і підуть за нами.

      Ліворуч від консерваторії залишався вільний прохід. Зі сторони мережі магазинів “Глобус” ощетинились бійці у плямистій голубій уніформі. Стріляючи з помпових рушниць гумовими кулями, вони повільно просувались до колонади музичної академії. Дехто з демонстрантів вже запанікував й відступив до йолки.

      - Несіть дошки й щити, бо прорвуться! - закричав біля крайньої колони хлопець у камуфляжі.

      Тут же нова вервечка людей простягнулась з глибини Майдану. За хвилину під консерваторією виросли купи каміння. Ще за мить зайнялась барикада, що перекрила небезпечний прохід. Трохи вище горів “Ікарус”, додаючи загальній картині войовничого духу.

      - Ой, лишенько! Зараз конса згорить! - заволав Че й кинувся до колонади консерваторії.

      Вогонь підступно підбирався все ближче до будівлі і вже заходився облизувати своїм ненажерливим язиком її білі стіни. За Льошою побігли ще декілька чоловіків. За допомогою довгих палиць і високих щитів вони відкинули багаття від консерваторії, утворивши з них захисну стіну.

      - Ну, Че, тепер музиканти пам'ятну дошку із твоїм портретом мають повісити і написати на ній: “Нашому рятівнику завдячуємо”, - похлопав по плечу закопченого друга Денис. - Каміння в ментів не жбурляєш, то хоч пожежником трошки попрацював.

      “Беркутівці”, відчувши високий градус й оцінивши можливі втрати, вирішили не ризикувати й відступили від проходу.

      Під йолкою, просто неба в різних позах на мокрих і холодних постаментах сиділи і лежали стомлені майданівці. Дехто навіть умудрився заснути під свист ракет і вибухи гранат. Тут же, під ногами на асфальті валялись гумові кулі, які долітали сюди з передової.

      - Дивіться, люди! Нам Бог помагає, - кричав зі сцени ведучий. - Вітер дує в їхню сторону. Дихайте-дихайте, звіри, своїм газом і димом наших революційних шин!

      Як доказ, у натовп полетіла ще одна газова граната. Розірвавшись, пустила отруйну хмару, яку закрутило, підняло над головами виснажених людей й понесло назад за барикади — у бік тих, хто її запустив.

        Ближче до четвертої ранку силовики пішли у новий наступ. Цього разу задіяли важку техніку — водомети. Підступитись до них було важко через небезпеку бути обстріляним, облитим і полоненим. Потужний струмінь води не переставав поливати палаючі барикади, утворюючи то тут, то там чорні проходи для атак “беркутівців”.

        Сміливці вибігали на передову, кидаючи туди нові покришки й запалюючи їх коктейлем Молотова. Одного з них підкосила куля. Він упав у купу гарячої гумової сажі. До пораненого кинулось на підмогу троє самооборонців, підхопили й щосили потягнули його геть від барикади. Тут же їх накрило хвилею льодяної води.

        - Ах, ти ж, сука! - вигукнув низькорослий чоловічок у танкістській шапці й, міцно стиснувши пляшку з бензином, зник у забарикадній темряві в напрямку водомету.

        - Хлопці, економте суміш! Не кидайте каміння, аби куди! Побережіть сили! - волав ведучий зі сцени.

        Інформація про те, що до Києва зі Львова прориваються кілька мікроавтобусів з підкріпленням, мала б піднести бойовий дух оборонців. Але прозвучала радше приречено. Всього кілька мікроавтобусів з усієї України... Згадались слова знайомої: “Все, це кінець”.

        З пагорбу, де стояв Жовтневий палац, темряву розрізав потужний промінь прожектора. “І знову менти зверху на нас дивляться, - подумав Денис, згадавши бої на Грушевського. - Вічно у них рельєфна перевага”.

        Промінь пройшовся від стели Незалежності по барикадах й зупинився на перехресті Інститутської і Хрещатика. Перед очима відкрилась неймовірна панорама. Наче кадри із голлівудського блокбастера “Гладіатор”, в задимлене чорне небо у бік беркутівців безперестанно летіли сотні вогняних куль і каміння — справжній майданівський арт-обстріл.

        Пухкав саморобний міномет, що представляв із себе трубу завдовжки два метри, до якої з одного кінця приєднувався балон із стиснутим газом. Пляшка із “гарячим коктейлем” запалювалась, закидалась у середину труби, балон на коротку мить відкривався, і ударна хвиля газу викидала снаряд на пару сотень метрів.

        - Перебір! Опустити ствол на півметра нижче, - віддавав накази командир батареї. - За-ря-джай! По водомету во-гонь!

        Важка броньована машина під'їхала зовсім близько. Їй вдалось загасити вогонь у кількох місцях. Періодично брандспойт піднімався вгору, і тоді струмінь холодної води обрушувався на голови оборонців, відганяючи їх від барикад. Це створювало небезпечну ситуацію, оскільки оголяло цілі ділянки фронту для можливого прориву силовиків.

        Вловивши мить, коли водомет міняв свою диспозицію, і на передовій майже нікого не залишилось, Денис вхопив бруківку й побіг по щиколотку у воді вперед. Раптово величезна махіна змінила свій курс й з розгону в'їхала у палаючу барикаду. Хлопець жбурнув камінь, але той як м'ячик відскочив від броньованого кузова.

        - Люди! Ви бачите! Для барикад у них є вода, а для гасіння пожежі у Будинку профспілок — зась! - вигукнув ведучий зі сцени.

        Тим часом вогонь добрався до верхніх поверхів будівлі. У ній щось стріляло, бухкало, гуділо і стогнало. На даху замаячили кілька тіней, що відчайдушно замахали руками, гукаючи на допомогу.

        - Розтягуйте брезент! Треба рятувати людей! - командував ведучий на сцені Майдану. - Ми викликали пожежну, вона вже їде. Тримайтесь там, нагорі!

        - Ей, чуєш! Там боєць у лаві два щити тримає. Не вистачає рук. Треба підсобити! - закричав на вухо Денису якийсь чоловік.

        Хлопець подивився з острахом на лаву щитоносців — це були во істину справжні герої. Стояти на передовій під градом каміння, куль і ще Бог зна чого, коли на голову ллється вода, обличчя обпікає вогонь, і в будь-яку мить треба бути готовим першим прийняти удари озвірілих беркутівців... Не кожний зможе.

        - Ну, що, пацани? - весело підморгнув низькорослий чоловічок у танкістській шапці, що випірнув із забарикадної темряви. - По коктейлю? Якщо не боїтесь, звісно, ги-ги.

        Паша і Денис переглянулись. Чого гріха таїти — душа давно тягнулась до цього витвору революційного мистецтва. Біля одного з вцілілих наметів стояв вже заправлений горючою сумішшю цілий ящик.

        - Тобі два, тобі два, і мені два, - всучив в руки кожному пляшки танкіст. - Я запалюю, ви кидаєте. Гайда!

        Три тіні, шльопаючи по воді, підбігли до пам'ятника засновникам Києва. Чирк запальнички — і просякнутий бензином фітіль зайнявся. Добрий розмах руки, і граната полетіла у ворога, розбиваючись вогненною хвилею об металеві щити.

        Одна пляшка ніяк не хотіла загорятись, і Денис відставив її убік. Та коли потягнувся за нею знову, її вже не було — інший голомозий розбишака з банданою, що закривала півобличчя, надіслав гарячий “привіт” беркутівцям.

        “М-да, хороший товар ніколи не залежується”, - подумав журналіст.

        Тим часом пожежникам вдалось дістатись верхніх поверхів Будинку профспілок і по драбині спустити людей, що потрапили у пастку.

        - До нас прибула підмога зі Львова, друзі! - радісно повідомив ведучий зі сцени. - Львів'яни вже на Хрещатику. Слава Україні!

        На дворі стало зовсім світло. Разом із світлом вщухли постріли і вибухи. Майдан вистояв і цю страшну ніч. Людей побільшало, але відчуття тривоги продовжило кружляти чорним димом над головною площею столиці. Страшенно хотілось спати...

          Радіоспектакль "ХОЛОДНИЙ ЯР"

          Митці та патріоти! Потрібні ваші безцінні голоси для озвучення аудіо-п'єси "Холодний Яр" за мотивами однойменного твору Юрія Горліс-Горського. Лишаючись надзвичайно актуальною, ця книга повинна сьогодні заговорити вголос, а її герої - ожити з ваших вуст, щоб слава про них рознеслася далеко за межі друкованого слова.  

          Озвучте виразно на вибір один або декілька уривків із сценарію аудіо-п'єси "Холодний Яр" (див. нижче) й надішліть демо-версію записаного голосу на і-мейл: holodny.yar@gmail.com 

          Успішного кастингу! 
          Читати більшеCollapse )

          Кастинг не для слабонервних

          Вчора Св. Миколай зробив мені подарунок - мене запросили на кастинг ігрового телепроекту "Сімейні драми". З криком "сука!" я кинувся на свого імпровізованого брата-негідника. Оператор з переляку втік у підсобку, ги-ги. 
          У вівторок, 7 грудня, о 17:00 показуватиму фільм "По той бік" у конференц-залі Державної податкової академії в Ірпені. Може, допоможе ;)

          Читати офіційний анонс =>Collapse )
          Ура! Другий фільм Dens Film production під назвою "Байка" потрапив до фіналу фестивалю "Кіномедіа" :) Я неймовірно задоволений. У цю п"ятницю - фінал конкурсу. Тримайте, друзі, за мене кулачки ;) 

          «Кіномедіа»  – некомерційний кінофестиваль про принципи роботи газетярів, репортерів, телеведучих, практиків PR і інших, хто пише, знімає, розповідає та творить у сфері медіа. Мета фестивалю – підтримати правильне сприйняття ролі медіа як важливого елементу демократичного суспільства, розуміння важливості існування незалежних об’єктивних ЗМІ, що кожному надають змогу свідомо ухвалювати важливі рішення та не бути маріонеткою у світі інформації та  пропаганди. Ціль кінофестивалю – розкрити та підтримати нові режисерські таланти в Україні.

          Офіційне запрошення до фіналу "Кіномедіа"Collapse )
          Давненько я так наполегливо не працював. Останнім часом сплю по 4-5 годин на добу. А все завдяки кіно :) Сьогодні маю дебютну кінопрем'єру в Ірпінському краєзнавчому музеї - показиватиму свій фільм "По той бік". Більше інфи про кінопоказ под катом. Скажу лише те, що ця фантастична кінострічка знімалась студією Dens Film production п'ять місяців.

          А от другий фільм під назвою "Байка" Dens Film відзняла і змонтувала за два тижні. Сьогодні якраз я його доробив. Така швидкість пояснюється його участю у фестивалі "Кіномедіа", який завершує 12 листопада прийом конкурсних робіт. Так що ad astra! Скоро нас побачать Берлінале, Канни і Голівуд :)

          DENS FILM production представляєCollapse )

          Друзям присвячується

          Запрошую милих мені людей до Ірпеня погутарить про вічне...



           
          Усе, що відбувається – на краще. Завдяки ЧеФееРіФським діям Віктора Януковича та його прокремлівської коаліції вкотре згуртуються українці, об'єднаються (бодай тимчасово) проукраїнські політичні сили. Та й свідомих патріотів у суспільстві стане більше. Вікторе Федоровичу, ви підклали під себе потужну міну. А от чи уповільненої, чи реактивної дії – покаже час.


          Latest Month

          лютий 2016
          S M T W T F S
           123456
          78910111213
          14151617181920
          21222324252627
          2829     

          Tags

          Syndicate

          RSS Atom
          Розроблено LiveJournal.com
          Designed by Katy Towell